«Ми бачимо зброю, знаємо, з чого вона виготовлена, і розуміємо, як вона стріляє. Але це — когнітивна війна. Ми також повинні завдавати удару у відповідь», — наголосила очільниця європейської дипломатії Кая Каллас у березні 2026 року. Ця заява, попри дещо розпачливий тон, звучить обнадійливо. Принаймні, вона свідчить, що Брюссель вже переходить від депресії до стадії прийняття. Проблема в тому, що визнати факт когнітивної війни Росії проти Заходу – ще не значить навчитись її вести. Особливо це стосується оборонних заходів: надійного захисту від атак у когнітивній сфері наразі не існує. В цьому сенсі когнітивна війна подібна до тероризму. Навіть найжорстокіших терактів як таких не достатньо, щоб встановити контроль за територією супротивника чи зламати його оборону, але повністю захиститись від них неможливо. І так само, як теракти, атаки у когнітивній сфері здатні сіяти хаос і підривати рішучість суспільства до опору агресору.
Що таке когнітивна війна
Ще на початку 2020-х «когнітивна війна» вважалася новітнім концептом у академічному та військовому дискурсі, який на різних рівнях перетинався із концептами інформаційної війни, інформаційно-психологічних операцій, гібридної війни тощо. Однак, сьогодні він увійшов у мейнстрим як самостійна теорія. Наприклад, NATO Chief Scientist‘s Report, опублікований у грудні 2025 року під назвою «Cognitive Warfare», став своєрідним підсумком наукової роботи Альянсу в цій площині. Звичайно, теоретичні дискусії все ще тривають, але для практичного застосування цілком достатньо наступного визначення когнітивної війни [Christoph Deppe, Gary S. Schaal, 2024]:
«Когнітивна війна — це тактика, яка поєднує традиційні та новітні технології, а також заходи як вище, так і нижче порогу війни з метою досягнення когнітивних впливів на населення противника, а також на його політичне та військове керівництво».
Також автори виокремлюють три ключових атрибути, які дозволяють класифікувати певну атаку в якості когнітивної війни:
- По-перше, атака має бути спрямована на досягнення когнітивних ефектів, тобто має бути наявною спроба змінити мислення і сприйняття цільових об’єктів.
- По-друге, має бути присутній елемент війни, тобто боротьба ворога за владу із застосуванням прихованих або відкритих заходів як вище, так і нижче порогу війни.
- По-третє, має використовуватися технологічний компонент для посилення та/або забезпечення когнітивних атак та їхніх ефектів.
Варто додати, що західні теоретики зараз розглядають когнітивну війну як шостий домен війни, поряд із війною на морі, на землі, у повітрі, космосі та кіберпросторі [Guyader, 2022]. Звичайно, на відміну від війни у космосі та кіберпросторі, когнітивні війни в тому чи іншому вигляді велися з давніх-давен. Однак, дещо запізніле розширення концепції доменів має сенс, адже сучасні технології дозволили вивести когнітивну війну на небачений раніше рівень інтенсивності.
Передумови вразливості
Арсенал когнітивної війни досить різноманітний, але в даному випадку нас цікавлять засоби, які застосовуються у інформаційному просторі. І тут існує щонайменше п’ять вагомих підстав для стурбованості.
По-перше, масштаб і глибина проникнення інформаційних технологій в повсякденне життя сучасної людини є безпрецедентними. Cередній користувач інтернету перебуває онлайн понад 6 годин на добу [DataReportal/GWI, 2025], причому зануреність у цифрове середовище впливає на наші когнітивні здібності та сприйняття дійсності [Sundaram, Tamilarasu, 2023].
По-друге, інфопростір, хоча й залишається сегментованим, вже є глобальним. Феномен інформаційної синхронізації міжконтинентального масштабу зафіксований ще у минулому десятилітті [Morales, Vavilala, Benito, Bar-Yam, 2017], і з тих пір тенденція лише посилилась. До того ж, сучасні технології поступово усувають мовні бар’єри, а соціальні платформи алгоритмічно прискорюють інтеграцію.
По-третє, більшість урядів світу сьогодні мають дуже умовний контроль за національним інфополем. І це не лише про те, що конкуренцію традиційним медіа складають незалежні контент-мейкери. Фактично, будь-яка соціальна платформа – це точка майже безперешкодного входу у національне інфополе, відкрита для іноземних суб’єктів. Наприклад, 37% дорослих американців користувались китайською платформою TikTok [Pew Research Center, 2025], а в Україні понад 60% громадян дізнаються новини з Telegram [Ipsos, 2026], який активно використовується Росією для інформаційних втручань.
По-четверте, ми живемо у добу стійкого занепаду традиційних медіа [Reuters Institute, 2025], діяльність яких, попри всю справедливу критику, була інституціоналізована і підпорядкована цеховим стандартам, корпоративним правилам і юридичним нормам. Тимчасом «нові медіа» підпорядковані – і то досить умовно – лише рамковим обмеженням, які встановлюють платформи. Окрім всього іншого, це відкриває надзвичайно широкий простір для зовнішніх маніпуляцій і втручань.
По-п’яте, ми живемо у добу кризи епістемологічного авторитету чи то пак у добу постправди. Уряди, академічні інституції чи бодай традиційні медіа не мають «монополії на правду». Зворотним боком цієї «запаморочливої гносеологічної свободи» є прогресуюча нездатність суспільств доходити консенсусу щодо інтерпретації дійсності. Емоції, групові ідентичності та особисті вірування дедалі частіше отримують пріоритет над фактами, доказами і раціональними міркуваннями [McIntyre, 2018], що відкриває широкі можливості для маніпуляцій. Всі перераховані вище обставини роблять інформаційне поле надзвичайно зручним для проведення наступальних заходів у когнітивній війні. Але водночас, на цьому полі вкрай складно оборонятися.
Анатомія загрози
Найкраще уявлення про рівень і специфіку загроз в ситуації когнітивної війни дає не теорія, а розгляд конкретних інформаційних операцій, які Росія здійснювала проти України і країн Заходу. Досвід спостережень, накопичений впродовж останніх років, дозволяє виокремити низку характерних ознак інформаційних операцій.
1. Значний потенціал. Про це свідчать останні президентські вибори у Румунії, перший тур яких відбувся у листопаді 2024 року. Тоді результати голосування довелося скасувати, не в останню чергу – через масові російські втручання на користь проросійського кандидата Келіна Джорджеску, який навіть не проводив класичної передвиборчої кампанії. І хоча проблема була врешті розв’язана, цей кейс викликав реальну стурбованість серед фахівців [George C. Marshall, 2025].
2. Відносна дешевизна. Достеменно встановити вартість конкретних інформаційних операцій досить складно. В якості умовного орієнтиру можна взяти кошти, закладені у бюджет РФ на 2025 рік на державні пропагандистські ресурси, які становлять понад 1,4 млрд доларів. Ця цифра може бути суттєво більшою, адже частина видатків на когнітивну війну може бути схована у «закритих» статтях бюджету. Але, для порівняння, один лише масований обстріл України 3 лютого 2026 року коштував Кремлю близько 325 млн доларів, а загалом, один день війни коштує Росії близько 1 млрд доларів. В цьому сенсі когнітивна війна – це справді недорого.
3. Доступність інформаційної інфраструктури. Для того, щоб вести когнітивну війну, Росія широко використовує соціальні платформи [Pierri, Luceri, Jindal, Ferrara, 2023]. Це готові і дуже ефективні канали для виходу на аудиторії в усьому світі. Причому зловживання їхніми можливостями дозволяє не лише поширювати деструктивний контент та фальшувати суспільну думку, але й вивчати цільові аудиторії і підвищувати точність таргетування контенту. І все це – без витрат на створення власних онлайн-майданчиків.
4. Загроза «отруєння» LLM-моделей. Масове генерування деструктивного контенту за допомоги генеративного ШІ – це не єдина проблема. За даними дослідників, деякі проблеми з імунітетом до російських пропагандистських наративів є не лише у моделі Yandex Alice [Policy Genome, 2026]. При цьому Кремль цілеспрямовано працює над тим, щоб “заразити” дезінформацією ЛЛМ-моделі: з цією метою відома російська мережа дезінформаційних сайтів «Pravda» лише у 2024 році згенерувала 3,6 млн статей. Розрахунок Кремля зрозумілий, адже LLM-моделі стають щоденним джерелом інформації для мільйонів користувачі в усьому світі.
5. Приховування впливу. Сучасна інформаційна інфраструктура дозволяє вести когнітивну війну прихованими засобами. Приміром, Telegram-канал «НачШтабу», орієнтований на українських військових і керований російськими спецслужбами, був створений у 2018 році, але остаточно викрили його лише у 2024-му. Причому для його розкрутки у 2019 році у Києві навіть розмістили білборд – прямо перед будівлею Міністерства оборони України. Звичайно, сьогодні більшість інформаційних операцій досить швидко фіксуються і атрибутуються фахівцями. Проте для впливу на масову аудиторію іноді вистачає й досить примітивних засобів. Наприклад, під час відомої російської операція «Doppelganger» дезінформація масово поширювалась через підроблені версії справжніх новинних медіа. Також для приховування джерела впливу Росія широко використовує розгалужену екосистему інформаційних проксі – від іноземних псевдоекспертів до африканських медіа.
6. Гнучкість наративів. Наративи, які використовуються для когнітивного впливу на цільові аудиторії, можуть легко коригуватись в залежності від поточних військово-політичних потреб. Наприклад, в минулому Росія активно намагалася прищепити українцям проросійські політичні, культурні та ціннісні установки, проте після остаточного провалу цих спроб у 2022-2023 роках перелаштувалася на «експорт хаосу», провокуючи в Україні внутрішні конфлікти і підриваючи довіру громадян до державних інституцій. Причому в багатьох випадках Росія просуває певні меседжі в обрамленні української «патріотичної» риторики.
7. Комбінування із діями на землі. Як свідчить досвід повномасштабної війни Росії проти України, дії на землі не лише супроводжуються інформаційними впливами, але й можуть бути складовою інформаційних операцій. Наприклад, російські повітряні удари і терористичні акти, спрямовані проти військовослужбовців територіальних центрів комплектування, є складовою довготривалої інформаційної операції, спрямованої на зрив мобілізації в Україні. Іншими складовими цієї операції є підбурювання до колективного та індивідуального силового спротиву мобілізації тощо.
Крім всього цього, інформаційні операції можна здійснювати, не ризикуючи наразитись на серйозні наслідки, адже когнітивна війна перебуває нижче порогу конвенційної війни. Навіть сьогодні, коли про інформаційні загрози з боку Росії говорять відкритим текстом, жодний уряд не наважиться відповісти на них чимось більшим, ніж посиленням вже наявних санкцій і блокувальних заходів. Все це перетворює когнітивну війну на low-risk, high-gain strategy, яку можна продовжувати незалежно від ситуації на землі.
Складнощі оборони
На загал, відстеження, атрибутування і аналіз зовнішніх інформаційних втручань сьогодні не становить суттєвої проблеми. І це стосується не лише НАТО. Наприклад, Європейська дипломатична служба (European External Action Service) впродовж останніх років створила ґрунтовну теорію і методологію, оперуючи власною концепцією іноземних інформаційних маніпуляцій і втручання (Foreign Information Manipulation and Interference, FIMI). Досвід ЄС і НАТО активно апробовується і доповнюється у співпраці з місцевими дослідницькими організаціями, в тому числі українськими. Справжня проблема полягає в тому, що «срібної кулі», здатної нейтралізувати загрози когнітивної війни, не існує. І навіть гірше: наявні інструменти протидії стабільно демонструють обмежений ефект.
Санкції проти персон та інституцій, які належать до російської машини когнітивної війни, мають радше символічне значення, як і блокування окремих інформаційних ресурсів на кшталт Russia Today. Росії не бракує проксі-ресурсів для ретрансляції власних меседжів. Ситуація могла б суттєво покращитись, якби Росія була позбавлена доступу до головних точок входу на цільові аудиторію, тобто до провідних соціальних платформ. Однак, наразі такий варіант виглядає маловірогідним, якщо не фантастичним.
І справа не лише в тому, що платформи не встигають адаптуватись до реалій когнітивної війни. Сьогодні біг-тек є надто впливовим глобальним гравцем, щоб мовчки підкоритись урядам та міжнародним інституціям, які вимагають посилити контроль за контентом. Минулорічний штраф на 120 млн євро, накладений Єврокомісією на платформу Х через порушення норм Digital Services Act (DSA) виявився не демонстрацією сили європейської бюрократії, а радше свідченням її безсилля. Звичайно, можна згадати, що ByteDance врешті передала американський підрозділ TikTok під контроль американських інвесторів, але це виняток, який заледве може стати поширеною практикою. У більшості демократичних країн світу розмови про можливе блокування популярних соціальних платформ – хай навіть заради безпеки – можуть «поховати» будь-який уряд.
Спростування фейків і викриття іноземних інформаційних втручань вже давно є рутинною справою, до якої залучена величезна кількість урядових і неурядових інституцій різного профілю. Впродовж останніх років фактчекінг перетворився на досить велику індустрію, але її ефективність давно є предметом дискусій. І проблема не так у фаховості фактчекерів, як у тому, що неправдиві новини поширюються швидше і ширше, ніж правдиві [Soroush Vosoughi, Deb Roy, Sinan Aral, 2018], а емоції та групові ідентичності досить легко беруть гору над раціональними аргументами. Це, звісно, не значить, що дезінформацію треба просто ігнорувати, але й переоцінювати силу спростування також не варто. Та й зрештою, це лише реактивні заходи, які в багатьох випадках можуть лише пом’якшити деструктивний ефект зовнішніх інформаційних втручань.
Зазвичай у фахових дискусіях засобом «останньої надії» оголошують якісні стратегічні комунікації: мовляв, чим ефективніше уряд формуватиме національний порядок денний, тим менш вразливими будуть громадяни до ворожих маніпуляцій і дезінформації. Важливість довіри і чіткої комунікації важко переоцінити. Проте досвід України свідчить, що когнітивна війна може точитися у різних режимах. На думку деяких дослідників, сьогодні Росія використовує проти України стратегію «інформаційного виснаження», намагаючись тримати цільові аудиторії в стані постійного стресу, роздмухуючи страхи, пов’язані з війною [Mykola Balaban, Serhii Zhukov, 2025]. Крім того, важливо враховувати, що більшість зусиль Росії спрямовані не на нав’язування вигаданих проблем, а на маніпуляції реальними проблемами і суперечностями, пов’язаними із корупцією, мобілізацією, людськими і територіальними втратами тощо. В такій ситуації вибудувати ефективну комунікативну стратегію надзвичайно важко, адже спроби пояснити справжній масштаб явищ часто наштовхуються на звинувачення у «применшенні проблем» і ставлять уряд у слабку позицію сторони, яка виправдовується.
Все викладене вище не означає, що когнітивна війна неодмінно буде програна. Зрештою, агресор так само вразливий до контрнаступальних дій в цій площині. Звичайно, ведення когнітивної війни вимагає глибокого розуміння супротивника: соціальної структури, економічних процесів, культурних кодів, психології і всього того, що складає ментальний профіль його суспільства. Питання в тому, наскільки країни, які зараз обороняються, готові скинути білі рукавички і перейти від розпачливої риторики до дій. Втім, важливо пам’ятати, що єдиний надійний спосіб усунути загрозу – це позбавити супротивника політичної волі і ресурсів для її створення.